СОБОР У ВОРМСІ

Тут білий вівтар кельтської святині,
Залишений з непам'ятних століть,
За скриньку для відпалків править нині
Туристам, що проходять іногідь.


Давно забито і забуто браму,
Якою йшли молитись королі,
І першою зайшла колись до храму
Крімгільда — цвіт бургундської землі.


Впритул до храму — кран новобудови:
Углиб і вгору хмаросяг росте,
Щоб непорушні зрушити основи
І заступити видиво святе.


А ми з тобою тінями з туману,
За тим, що гине, несучи журбу,—
Із почету цариці Теофану
Як трапили ми, власне, в цю добу?