ГЛОСА

В сумирнім смутку бачу зірні шати.
Ніщо земне не вабить і не кличе.
Приходь! Пора в мандрівку вирушати
Крізь вечір загадково-таємничий.

Дві речі я беру з собою нині:
Це забуття — наругу поховати,
І цю любов — вгорнути рідні тіні.
Спочило море, наче велет синій.
В сумирнім смутку бачу зірні шати.

Страждав, трудився і блукав доволі,
Один з прочан. Та крізь шляхи і стрічі
Я бачив вказівки моєї долі,
Що виростали, наче квіти в полі.
І вже ніщо назад мене не кличе.

Мене Твій присуд не лякає,
Боже. Ні славою, ні грішми не багатий,
В житті я знав лиш муки зловорожі.
Який величний вечір і погожий!
Приходь: пора в мандрівку вирушати.

За нами зорі пильно-пильно стежать,
З-під вій промінних зазирають в віч;,
Немов велять сповнити, що належить,
І вирушати в путь — в ясне безмежжя —
Крізь вечір заггдково-таємничий.