КРАСУНЯ ЗІ СПЛЯЧОГО ЛІСУ

— Це ж саме тут — повідж мені, бабуню
Вельможна, — жде на лицаря красуня-
Царівна двісті літ у дивнім сні?

— Царівна із твоєї казки, друже,
Це я. Що ж дивишся? Стара я дуже,
Давно вже ждати нікого мені...

— Я ж плив до тебе по морях ридання,
Долав і гори, і річки без дна...
— Ах, лицарю, яке розчарування!...
Та не даремно ти зазнав страждання:
Вже в тебе, як і в мене, — сивина!

Ти в люстрі плеса б міг себе пізнати?
О, лицарю, спізнивсь ти, далебі.
Та можу я тобі сестрою стати,
Прилинь чолом до мого лона, брате:
Розважу тугу піснею тобі...